ПОЦІЛУНОК СЛИМАКА
Вітаю, любий друже!
Вітаю, любий друже!
Радий повідомити тобі, що онлайн-гра «Поцілунок Слимака», якою захоплюються
мільйони підлітків в усьому світі, нарешті завітала й у твоє місто! Навчальний
рік добігає кінця. Ти втомився. Тобі потрібен тайм-аут. Тому «Слимак» пропонує тобі
трохи відпочити, й пограти з ним у цю неперевершену гру. Ти хочеш гострих
вражень? Хочеш опинитися у незвичайній ситуації, а потім посміятися над нею
разом з друзями? А може ти хочеш перевірити силу свого кохання? Чи тебе більш цікавить сила чиїхось почуттів до тебе? Тоді
чого ж ти вагаєшся!? Переходь за посиланням: https://..., та реєструйся. Але ж поспішай. Кількість гравців обмежена. «Слимак» чекає тебе у грі!
***
Телефон мелодійно
дзенькнув. «Танька. Розклад іспитів, мабуть, прислала», - дівчина
озирнулася навколо у пошуках закладки. У цей час телефон ще двічі сповістив про
надходження повідомлень. Старий, кишеньковий календарик знайшовся на підлозі,
біля дивану. Швидко закинувши його поміж сторінок «Аркану вовків», книжки –
бестселеру цього року, яку мати учора приперла з Києва, Юлька нарешті потяглася
за телефоном. Фіолетова іконка «Viber» світилася цифрою три. «Лише три? Якось на Таньку не схоже», —
подумала дівчина, натискаючи позначку.
ТАНЬКА
«Привіт, болячка! Ще довго хворіти збираєшся?»
«У мене новини – вбитися можна!»
«Я у грі! Прикинь, Сашко мені запрошення кинув!»
13.33
«Як тобі вдається накидати
купу інформації і завжди ні про що?» – подумки звернулася до подруги, Юлька.
Пальці дівчини швидко забігали по клавіатурі.
ЮЛЯ
«Привіт. Завтра виписують. А що за гра?»
13.34
ТАНЬКА
«Точно! Ти ж не в темі! Гра – бомба!
Потім розповім. Сашко зараз мене інструктувати буде.
Усе! Чмокі, чмокі»
13.36
ЮЛЯ
«А розклад де???»
13.37
Танька не відповідала. «Напевно зараз Сашка катує», – посміхнулася
Юлька своїм, на жаль не веселим, думкам. Сашко. Її кохання з першого класу.
Високий, вродливий, веселий хлопець. Про таких кажуть – душа компанії.
Переможець майже усіх шкільних олімпіад. Гарний спортсмен. Гордість школи. Вчителі
його обожнюють. Скільки дівчат ночами змочували подушки слізьми, мріючи про
нього. Не оминула цю долю і подушка Юльки. Та хто вона, а хто він. Юлька сумно
зітхнула.
Сашко про усе це знав. Ну може не знав, але здогадувався.
Це точно. Та слід віддати йому належне: аби нікого не образити, він нікому й не
приділяв уваги більше, ніж та, яку потребує проста чемність. Вісім років школа
дихала рівно. Але рік назад, першого вересня, у їх клас увірвалася Танька. Ефектна,
емоційна, життєрадісна. Єдина доця багатих батьків, з усіма відповідними
наслідками. Звикла отримувати усе, на що лише поглянуть її блакитні очі. І вони
поглянули. На Сашка. З ходу оцінивши ситуацію, Танька почала свою атаку. На все
це їй знадобилося два тижні. Не встигли місцеві красуні на своєму форумі
шкільних пліток перемолоти кістки новенької учениці, як фортеця, під назвою
Сашко Іванченко, вже впала до її ніг. Це було наче постріл в заповіднику. Наче
камінь, кинутий у середину тихого, покритого
зеленою тванню, ставку. І саме цікаве у цій ситуації те, що ніхто не зрозумів,
як їй це вдалося. Вона ні у кого не питала його номеру телефону, не намагалася
упіймати його погляд, не сміялася з його дотепних жартів. Вона взагалі його не
помічала.
А через два тижні, з посмішкою переможниці, дозволила
Сашкові проводити себе додому. Другою надзвичайною подією, таким собі
контрольним у голову, для шановного шкільного панства стало те, що Танька
вибрала собі в кращі подруги її, Юльку. Або просто свинку Пеппу, як вже давно називали
її одноклассники.
- Юля! Йди обідати, - погукала бабуся.
Дівчина неохоче виринула
зі спогадів й попленталася на кухню. Тут було справжнє королівство баби Раї.
Старенька вправно керувала своєю імперією. На плиті щось загадково парувало, булькало
й шипіло. Серед столу розмістилася велика керамічна миска овочевого салату. На
лівому краї, в очікуванні своєї черги аби стрибнути на пательню, маленькою
армією вишикувалися, виваляні у борошні, товстенькі котлетки. Усе підвіконня
захопили трилітрові бутлі з домашнім квасом, дбайливо накриті квадратиками
марлі. Зупинившися у дверях, Юлька втягнула носом кухонне повітря. Запахи
вражали. Тільки зараз дівчина зрозуміла, наскільки вона зголодніла.
- Чого стоїш, як
засватана. Сідай. Зараз борщу наллю, — гукнула до онуки кухонна королева, витираючи забруднені
борошном руки об старенький фартух.
- Як твоє горло? –
турботливо запитала бабуся дівчину не відволікаючися від процесу створення
котлет.
- Усе добре. Ти ж уже
питала. Завтра до лікаря.
- Так чого ж дома сидиш,
коли усе добре? Пішла б прогулялася, повітрям чистим подихала.
- По перше, — видихнула Юлька, відсовуючи від себе порожню миску, — мені до ДПА готуватися треба. А по друге: де ти бачила
чисте повітря у Запоріжжі?
- ДПА. Що то таке, оте
ДПА? - роздратовано забурмотіла старенька.
- ДПА, це державна
підсумкова атестація. Ті ж самі іспити, але вже в сучасному форматі,- до кухні
увійшла, закутана у старенький, шовковий домашній халатик, жінка. – Як же у вас
тут смачно пахне.
- Ті ж самі іспити, але
вже в сучасному форматі, - невдоволено повторила бабця слова жінки. - Ті ж
яйця, тільки вигляд збоку. Понавидумують казна що.
- Доброго ранку, мамо, -
привіталася Юлька, змащуючи котлету товстим шаром майонезу.
- Та скоріше вже доброго дня, - мовила бабуся, викладаючи
на таріль свіжу порцію.
- Доброго, доброго, моя
красунечка. Не їж так багато майонезу, бо від нього товстіють, - жінка символічно
чмокнула доньку у щоку й усілася на вільний стілець. – Чим тут пригощають? Бо я
з учорашнього вечора нічого не їла. На вокзалі не встигла, а у потязі тільки
чаю попила.
- Як справи у школі? –
звернулася мати до Юльки після обіду.
Юлька на це нічого не
відповіла. Дівчина відвернулася до вікна й з удаваною цікавістю спостерігала,
як дворовий кіт Стьопка готувався до атаки на зграю голубів.
- Вибач доню, - материнська рука легенько торкнулася
Юлькіного плеча. – Я знаю, що приділяю тобі мало уваги. Ця клята робота…О
Господи!
Погляд жінки застиг на наручному годиннику.
- Я майже спізнилася! Увечері поговоримо! – вона швидко
підхопилася з-за столу. - До речі, я тобі там книжку привезла! Про вовків
якихось, пригоди, козаків. Коротше, про те, що тобі подобається. До поїзда було
трохи часу, так напарниця затягла на Книжковий Арсенал.
- Дякую, мам. Я уже її…, - почала Юлька та не закінчила.
Мати вже зникла за дверима ванної кімнати.
* * *
Ввечері, «без оголошення війни», до квартири увірвалася
Танька. Шаленим вітром дівчина пролетіла у Юлькіну кімнату на ходу волаючи у
бік кухні: «Здрастє, бабуся Рая! Можна мені вашого квасу!». З усієї дурі гепнулася
на старенький диван й брудно вилаялася.
- Та тихіше! – Юлька знервовано подивилася на двері. –
Бабуся почує.
- Блін, тепер синець буде, – роздратовано пожалілася Танька, витягуючи з під сідниць,
затягнутих у білі шортики, «Аркан вовків». – Господи! Ти що, це читаєш? Це ж
те, як його? Архаїзм!
- Це хіт цього року! Дуже цікава книжка, – сміючись, стала на захист Юлька.
- Я не конкретно про цю книжку кажу. Я взагалі маю на
увазі, що паперові книжки це вже минуле століття! Навіщо захаращувати ними
квартири? Пил збирати?
У двері тихенько постукали.
- О! Квасок під'їхав! – радісно закричала Танька.
Бабуся обережно занесла до Юлькиної кімнати тацю з
великим глечиком домашнього квасу, двома чашками й тарілкою з бутербродами.
- Їжте, діточки. Ковбаска дуже смачна. У «АТБ» сьогодні
акція була. Ледь за тими пенсіонерами встигла, – засміялася бабуся своєму жарту.
Коли за старенькою зачинилися двері, Танька за секунду
видудлила чашку квасу, скривилася, відсовуючи якомога далі від себе, тарілку з
бутербродами й вихопила з кишені свій модний айфон.
- Дивись!
На відкритій сторінці «Viberа»
Юлька прочитала:
ПОЦІЛУНОК
СЛИМАКА
«Вітаю,
любий друже!
Радий повідомити тобі, що онлайн-гра «Поцілунок Слимака»,
якою захоплюються мільйони підлітків в усьому світі,
нарешті завітала й у твоє місто! Навчальний рік добігає кінця.
Ти втомився. Тобі потрібен тайм-аут. Тому «Слимак» пропонує тобі
трохи відпочити, й пограти з ним у цю неперевершену гру. Ти хочеш
гострих вражень? Хочеш опинитися у незвичайній ситуації, а потім
посміятися над нею разом з друзями? А може ти хочеш перевірити силу
свого кохання? Чи тебе більш цікавить сила чиїхось почуттів до тебе?
Тоді чого ж ти вагаєшся!? Переходь за посиланням: https://...,
та
реєструйся. Але ж поспішай. Кількість гравців обмежена.
«Слимак»
чекає тебе у грі!»
16.00
- Назва якась бридка, - мовила Юлька, повертаючи телефон.
- Що ти розумієш в андегрáунді, село неасфальтоване! Це ж
така фішка. Аби привернути увагу. Ти б зацікавилась грою, як би вона
називалася, ну наприклад, «Поцілунок кішечки»?
- Я б ніякою грою не зацікавилася, – сумно відповіла
Юлька.
- Еге ж, я й забула. На твоїх «дровах», - дівчина гидливо
вказала на Юлькин системник, – тільки газети читати можна.
- Ну не в усіх же батько бізнесмен.
- Ой, не починай! І не ображайся. На подруг заборонено
ображатися. Кодекс дівчаток, стаття тринадцять.
- До біса твій вигаданий кодекс. Давай розповідай далі
про свого черв'яка.
- Слимака! – обурено вигукнула Танька. – Так от. Десь
тиждень тому, якраз коли ти нажерлася морозива й захворіла, по школі полетіла
розсилка про цю гру. Цілий день тільки й балачок було, що про неї. Що за гра?
Звідки? Які правила? Думали, спам якийсь. Потім якомусь розумнику спало на
думку погуглити й тадам…! Юлька, ти не повіриш, які ми відсталі! Виявилося, що
це найкрутіша гра в Європі у цьому році! Народилася вона рік тому у Новій
Зеландії, швидко захопила Америку, а зараз в неї рубиться увесь європейський
молодняк! Прикинь!
- Нічого собі! – захоплено вигукнула Юлька. – Ну і ти,
звісно ж…
- Ну і я, звісно ж, лошара! Довго думала. А коли надумала
й зайшла за посиланням, то отримала болт у вигляді відповіді, що набір гравців
завершено. Капець, яка я була зла.
- Тоді я нічого не розумію. Ти ж писала, що у грі, що
Сашко тобі запрошення кинув?
- А от мій любчик, – Танька мрійливо закотила очі, –
встиг зареєструватися й отримав бонус: перші десять гравців мають право запросити
у гру одного друга! І я у грі! Скажи ж, Сашко молодець?
- Та ще і який. А далі що?
- Я зайшла за посиланням, мене привітали й попрохали
ввести кодову фразу, – Танька замовкла й хитро подивилася на Юльку.
- Ну не дражни! – роздратовано вигукнула остання.
- Я написала: «Поцілуй мене». Так Сашко наказав зробити.
- Кого поцілувати? Слимака? – гидливо скривилася Юлька.
- Ну не справжнього ж, – засміялася Танька, дивлячись на
перекошене обличчя подруги. – Потім мені запропонували ознайомитися з правилами
й підтвердити згоду.
- Ну і які правила?
- А я їх що, читала? Мене Сашко сьогодні проінструктував.
Коротше: ціль гри – отримати завдання від «Слимака». Воно так й зветься:
«Поцілунок Слимака», як назва гри. Та щоб його отримати, треба виконувати
завдання його помічників. Вони у грі мають Ніки «Права» й «Ліва» рука.
- У слимаків немає рук.
- Що?
- Нічого. Продовжуй.
- Так от. «Права» рука дає добрі, веселі завдання, а
«Ліва» такі, що можуть добряче полоскотати тобі нерви. За кожне виконане
нараховують бали. Набереш 100 – отримаєш головне завдання від «Слимака».
- Ну, отримаєш. Ну, виконаєш. А далі що?
- Ну, по перше, це дуже важко. А по друге, у мережі ніхто
з переможців не ділиться цією інфою. Тільки захлинаються від захвату щодо
винагороди та які вони від цього щасливі. Ну й усяке там вау, дякую, я
шокований! Повні сторінки таких цуценячих шмарклів.
- Ну й нащо тобі оце усе? – запитала Юлька, розливаючи по
чашках залишки квасу.
- Мені сумно, адреналіну не вистачає! А ще там сказано,
що можна перевірити почуття небайдужої тобі людини.
- Як що не вистачає адреналіну, то випроси у батька
грошей, та піди стрибни з парашутом або з тарзанки. А небайдужа тобі людина й
так від тебе не відходить. Нащо його перевіряти. Звісно ж, як що ми про Сашка
балакаємо.
- А про кого ж ще!? Про нього, мого коханого хлопчика. А
з парашутом я вже стрибала.
- Які ж ви, закохані, дурні, – ще раз за вечір гидливо скривилася
Юлька.
Танька зі сміхом підхопилася з дивану:
- Усе. Я побігла. Треба вдома удати, що я напружено
готуюся до ДПА.
- До речі, ти розклад іспитів принесла?
- Він тобі треба? Післязавтра математика.
* * *
У класі було тихо. Та це була оманлива тиша. Повітря у
приміщенні було практично наелектризоване думками сидячих за партами учнів. Двадцять
шість голів схилилися над тестами з математики. Літня математичка посміхалася.
Це був її улюблений дев'ятий «А». Дружній,
організований клас. Її гордість. Один Сашко Іванченко чого коштує. Хлопець з
великим майбутнім. Шкода тільки, що з Пахомовою зв’язався. Ця «золота дівчинка»
з нього мотузки в'є. Але слід віддати хлопцеві належне – на навчанні це ніяк не
позначається. І слава Богу. Перше кохання. Куди ж від нього дінешся.
Переказиться, міцніше буде.
Думки класного керівника були нахабно перервані вереском
мобільного телефону з пластикового кошика, у який учні склали свої гаджети
перед іспитом.
- Хто не відключив мобільний! – погляд жінки гнівно
заметушився по класу.
Та замість відповіді, вчителька почула неймовірне: десять,
з двадцяти шести учнів її зразкового класу, раптом в один голос…закукурікали!
- Як пройшло? – перше, що запитала бабуся, відчинив
двері.
- Усе нормально, – збуджена Юлька влетіла на кухню,
дістала з холодильника бутель з квасом й не гаючи часу на чашку, почала пити
прям з нього.
- Ти що ж, зараза мала, робиш!? – зарепетувала бабця. –
Ти ж тільки горло вилікувала!
Юлька поспіхом поставила напій на стіл, професійно
ухилилася від бабусиного удару кухонною ганчіркою, й блискавично зникла у своїй
кімнаті.
- Ото й сиди там, щоб очі мої тебе не бачили! Усе увечері
матері розповім!
- Я їсти хочу, - Юлька знала, чим розтопити бабусине
серце.
- Зараз нагодую тебе, розумниця ти наша, - зраділа
старенька й потупотіла на кухню.
Не витрачаючи часу дівчина витягнула телефон.
ЮЛЯ
«Що це було???»
12.20
ТАНЬКА
«Скажи, прикольно вийшло?
Ти вже дома?»
12.21
ЮЛЯ
«Так. Ти де зникла після іспиту?»
12.22
ТАНЬКА
«Батько прямо біля дверей класу за комір ухопив й додому потяг. Звідки
він узявся? Мабуть, директорка настукала»
12.23
ЮЛЯ
«Скоріш за все. Я бачила, як класуха
список з вашими прізвищами до неї
понесла. Так що це було?»
12.24
ТАНЬКА
«Ти що, придурюєшся? Не
здогадалася? Це було першим завданням від Правої руки. У мене 10 балів!!!»
12.25
ЮЛЯ
«Я за тебе дуже рада, а що ти будеш
робити, коли іспит тобі не зарахують?»
12.26
ТАНЬКА
«Зарахують. Прикол хочеш? Підслухала батькову розмову з директрисою. Так
от, у ту ж саму годину, коли ми кукурікали, те ж саме відбулося у дев'ятих «Б»
та «В». Тільки вони гавкали й хрюкали! Капець! У мене розрив мозку! Коротше,
аби не виглядати ідіотами, школа все списала на нервову напругу»
12.28
ЮЛЯ
«Ого! То вам дуже пощастило. І що далі?»
12.30
ТАНЬКА
«Далі нове завдання. Усе. Я побігла.
Батько кричить, що знову у телефоні зависаю»
12.31
- Обід готовий! – пролунало з кухні.
Наступні кілька днів пройшли так, як і повинні проходити
дні перед іспитом. Хто щось знав, той просто нервував. Хто знав не дуже, нервував
сильніше, й намагався щось якось підтягнути. А хто не знав нічого, той взагалі
не напружувався. Іспит пройшов спокійно. Хоча усі й очікували якогось сюрпризу
від «Слимака». Деякі учні навіть робили ставки. Та найрозумніші вважали, що по
перше: «Слимак» навряд чи буде повторюватися, й по друге: як що то було
завдання «Правої руки», то логічно тепер чекати листа від «Лівої». Усі ці дні
шкільний форум розривало від збудження. Та після іспиту тема якось почала
згасати. Нарешті наступили довгоочікувані канікули. Потрощені дитячі нерви
треба було відновлювати, й турботливі батьки почали розвозити своїх, важко
поранених навчанням, чад по курортах.
Наступного, після іспиту, дня, була субота і бабуся затіяла
генеральне прибирання. Юлька опиралася, як могла. Скарги на втому після іспитів
були зруйновані контраргументом про зміну розумової праці на фізичну. Спроба
посилання на погане самопочуття мала зворотну реакцію: Юльці добряче влетіло за
холодний квас. Робити було нічого, й вона узялася за віник. Коли дівчина
закінчувала підмітати коридор, у кишені халатику дзенькнув мобільний. Кинувши
роботу, Юлька шмигонула у свою кімнату. Надійшло повідомлення від Таньки.
ТАНЬКА
«Тільки що дізналася. Учора ввечері
Шумахера нашого у «Сільпо» на крадіжці
зловили!»
09.13
Батько Вітьки Колесникова зробив свій бізнес на ремонті та
перепродажу автомобілів. Його любов до автівок передалася й сину. Вітька марив
дорогими тачками, й годинами пропадав у батька на роботі. Мріяв стати
знаменитим автогонщиком. За це його захоплення, хлопця у школі називали
Шумахером.
ЮЛЯ
«Він що, ненормальний!? Йому що у житті не вистачало? »
09.15
ТАНЬКА
«Сашко каже, що то було завдання від
«Лівої руки». Треба було винести з магазину
пляшку дорогого алкоголю, а через п'ять
хвилин повернути на місце. Та щось пішло
не так і Вітьку затримала охорона. Ото сюжет!
Скажи ж прикольно?»
09.18
ЮЛЯ
«Нічого
собі – прикол! І що тепер
йому буде?»
09.19
ТАНЬКА
«Х.з., що з ним буде. До поліції діло не дійшло.
Батько Вітьку в охоронців «викупив». Сашко
каже, що татусь Шумахера відлупцював дуже. Крики
було на весь двір чути. Навіть поліцію викликати
хотіли. Здається мені, що Вітькин закордонний
відпочинок накрився мідним тазом»
09.23
ЮЛЯ
«Тань! Може ну
її, ту гру? Ти ж бачиш, як це небезпечно! Нащо воно тобі? Може покинеш?»
09.24
ТАНЬКА
«Нізащо! Тим більш, як що я вийду з гри,
то й Сашка видалять, бо він же мене запросив.
Мене зараз інше турбує: завдань немає, а ми через
тиждень до Іспанії на відпочинок їдемо. А там зв'язку
з українською версією гри, скоріш за
усе, не буде.
Що робити, не знаю»
09.27
ЮЛЯ
«Може це й добре. Я вважаю, що це дурна та небезпечна гра»
09.28
ТАНЬКА
«Звільни мене від своїх нотацій! Мені маминих
більш ніж достатньо! Знаєш у чому між нами
різниця? Ти ловиш кайф від життя книжкових
героїв, а я від свого! Усе. На зв'язку»
09.30
Юлька зітхнула й кинула телефон на диван. У коридорі на
неї чекав віник.
- Щось ти довго.
- Та черга була.
Юлька поставила на стіл дволітрову «баклажку» з молоком й
побігла до своєї кімнати.
- Щось у лісі здохне, раз ти сама визвалася за молоком
сходити! – гукнула їй у слід бабуся.
Влетів у кімнату, Юлька вихопила телефон. Дзвонила
Танька.
- Я думала, ти у неділю спиш до обіду, – посміхаючись, мовила вона, падаючи на диван.
- Я виконала завдання «Лівої руки»! – заволала слухавка.
- Яке завдання? Ми ж тільки учора з тобою спілкувалися,
не було ж нічого!?
- Так після того воно й надійшло! Зараз тобі перекину,
прочитаєш.
ЛІВА РУКА
«Ти любиш котиків? А вона ні. Ця стара
жіводерка учора отруїла п'ять новонароджених
кошенят. Живе за адресою: Бочарова…, кв…
Завтра, о 7.00 покарай її»
22.00
Прочитав повідомлення, Юлька натисла виклик.
- Ну і як тобі завданнячко? – миттєво відгукнулася
Танька.
- Нічого собі! І що ти зробила?
- О! Я була неперевершена! Усю ніч не спала. Думала. І
придумала! – зареготала Танька. – Я узяла маску зомбі, ту, що мені батько з
Відня привіз, підстерегла цю бабцю у під’їзді, коли вона за молоком вийшла, та
як заволала до неї: «Я за тобою, стара стерво!». Вона з переляку як гепнулась
на підлогу. Бутель у торбі розбився. Я тікати. Це було щось! Руки й ноги досі
тремтять.
- Капець, ти дурна! – у захваті видихнула Юлька.
- Сама дурна. До речі: у мене вже сорок балів! Усе. Я в
душ.
А у четвер у квартирі Юльки прогримів вибух. Цим вибухом
була інформація, яку рано вранці принесла Танька.
- Дома є хтось? – не вітаючись, запитала вона, пролітаючи
у Юлькіну кімнату.
- Нікого. Мама на роботі, бабуся на базар пішла, – нічого не розуміючи, відповіла Юлька,
закриваючи вхідні двері.
- Читай! - рання гостя простягнула телефон. – Учора отримала.
ПРАВА РУКА
«У твого хлопця сильне горе.
Сьогодні ввечері подаруй йому
своє кохання»
09.00
Юлька віддала телефон й запитливо подивилася на подругу.
- Що витріщилася? Не зрозуміла? Учора ввечері у нас був
секс!
Ось тут Юлькин ранок і вибухнув!
Дівчата пробалакали майже дві години. Взагалі то,
говорила Танька. Юлька весь цей час просиділа перед подругою з роззявленим
ротом й витріщеними очима. Лише один раз, скориставшись моментом, коли Танька
пила воду, Юлька встигла запитати про горе, що сталося у Сашка. Подруга,
зневажливо махнув рукою, повідомила, що хлопець у вівторок бабцю свою поховав,
й надалі продовжила торохтіти про учорашній вечір. Взагалі то нічого
надзвичайного не сталося. Отримав завдання, Танька розгубилася й водночас
запанікувала. Але доля внесла свої корективи, відправив її батьків цього вечора
на дачу. Це був знак зверху, і дівчина наважилася! Ну а далі…Її, мрійливо
закочені догори очі, говорили самі за себе.
Коли з базару повернулася бабуся, Танька, «на крилах
кохання», випурхнула з квартири, посилаючися на те, що необхідно збиратися до
Іспанії, бо виїзд у суботу, а їй треба ще привести себе до ладу, аби усі
іспанці здохли від її краси.
А в
п'ятницю ввечері вони загинули. Танька і Сашко. З різницею у 10 хвилин.
Що сталося? Як? Чому? Ці
питання трусили Запоріжжя усі вихідні. Українські телеканали нашвидкоруч ліпили
й викидували в ефір різноманітні інтерв'ю з сусідами, однокласниками,
експертами та співробітниками поліції. Кожен мав щось сказати, але чому молода
дівчина з заможної, благополучної сім'ї, того вечора зробила свій останній крок
з даху дев'ятиповерхівки, пояснити ніхто не міг. А ще більшою загадкою для усіх
було те, як її батько опинився біля того злощасного будинку, й чому, як
скажений налетів на Сашка, почав лупцювати хлопця, й наприкінці штовхнув останнього
так, що Сашко, падаючи, вдарився скронею об сходинки. Лікар «швидкої» у своєму
інтерв'ю наголосив, що хлопець помер миттєво. Відповідей не було.
Ховали їх в один день.
Будинки, де жили загиблі підлітки, мали спільний двір. Тому це усе виглядало
страшно. Дві домовини у різних кінцях. Несамовиті крики матерів. Спека.
Просочене ліками повітря. Море вінків та квітів. І люди. Їх було так багато, що
автобуси та катафалки було припарковано за два квартали від страшного двору.
Юлька була у ступорі. Спершу вона постояла поряд з однокласниками біля Сашка.
Потім бабуся з мамою відвели її до Таньки. Наче крізь сон вона бачила, як з
поліцейської автівки вивели Танькіного батька, почула невдоволений гомін
натовпу від під'їзду Сашка, коли там побачили вбивцю хлопця й, коли
заграла музика, нарешті втратила свідомість.
* * *
«Моя красунечка», - згадуючи слова матері, Юлька
скривилася. Тверезо оцінювати свою зовнішність вона почала вже з першого класу
на першому ж дзвонику, коли її майбутні товариші по навчанню якось не поспішали
ставати поряд з нею у шеренгу. Вона помічала, як святково розфарбовані матусі,
намагалися швиденько переставити якомога далі своє чадо, як що те, по дитячій
простоті, займало місце у шерензі поряд із нею. Якось так вийшло, що у цій
штовханині, коли розпочалося свято, Юлька опинилася позаду усіх своїх
однокласників. З-за свого невеличкого зросту, свята вона не бачила, але це дало
їй змогу подивитися навкруги. Картинка була невтішною. Її, таке гарне вбрання
першокласниці, яке бабуся за одну ніч перешила з дитячих речей, що віддала їм
сусідка зверху, на тлі модного одягу однокласників, виглядало огидно. Від
дівчат смачно пахло парфумами, а від неї полуничним милом. А ще в усіх були
шикарні букети квітів. «Я не така, як усі», - вперше оцінила себе Юлька. Добре
пом'ятий штовханиною букет польових квітів, який вранці їй вручила бабуся,
повільно впав під ноги. «Ні. Усі не такі, як я», - переформатувала вона
попередній висновок через хвилину.
Школа. Ця чотирьох
поверхова держава, з загальними законами для усіх навкруги, та неписаними,
жорстокими правилами для «своїх громадян», стала для Юльки справжньою ковальнею
її характеру. Діти жорстокі. Мабуть, тут спрацьовують якісь стародавні
інстинкти, бо як пояснити те, що стайка звірят-однокласників, призначив
дівчинку своєю жертвою, почали цілеспрямовано, щоденно цькувати її. Жуйка на
стільці, обмальовані зошити, сховані окуляри, сніг за комір…Та ще багато чого,
про що згадувати зовсім не хотілось. Вона й не згадувала. Але вона пам'ятала. Десь у третьому
класі Юлька, незрозуміло з чого, почала набирати вагу. Реакція однокласників не
змусила себе чекати, й незабаром для них вона стала свинкою Пеппою. «Усі не такі, як я», - цей перший її дорослий висновок
став девізом її життя.
Мама. Втомлена жінка, яка розривалася між заробітком
грошей, вихованням доньки, та пошуком свого щастя. На жаль, як що братися за
усе разом, то гарного нічого не буде. Грошей не хватало. Юлька росла сама по
собі. А особисте щастя обходило стороною. Так і жили.
Комп'ютер. До четвертого
класу його
у Юльки не було. Ось така халепа. У той час це була її найстрашніша таємниця.
Сучасна шкільна освіта вже давно вийшла за рамки шкільних підручників. Домашні
завдання, що починають задавати діткам вже з першого класу, вимагають пошуку
відповідей у світовій мережі. І це для Юлькіної родини стало проблемою. Та світ
не без добрих людей. Та ж сама сусідка зверху, тьотя Свєта, запропонувала свої
послуги. Жінка працювала розробником програмного забезпечення у якомусь
серйозному банку, й одного дня, приїхавши додому на обід, побачила на лавці
біля під’їзду зарюмсану сусідку-першокласнцю. Швидко розібравшись,
у чому справа, жіночка, попередив Юлькину бабусю, затягла дитину до себе. І
Юлька опинилася у казці. Квартира доброї сусідки стала для дівчинки переходом в
інший вимір, чарівним замком, а сама тьотя Свєта - доброю феєю. Ошелешений
вигляд маленької дівчинки так розсмішив сусідку, що вона у той день на роботу
вже не пішла, а залишилась із Юлькою. Спершу нагодувала найсмачнішою їжею у
світі - піцою, розігрітою у мікрохвильовці. А потім було перше знайомство з
комп'ютером. Перший дотик до клавіатури. Перша, самостійно отримана інформація
у пошуковику. Та питання, питання, питання. Юлька розпитувала про все: як,
чому, навіщо. Жінка, вражена такою жагою маленької дівчинки до навчання,
відповідала й роз'яснювала. Відповідала, й ловила себе на думці щодо
несправедливості цього світу. Своїх дітей у неї не було, і Юлька, неочікувано
для себе, зайняла це вільне місце. Коли через три роки мати принесла з роботи
старий, списаний комп'ютер, а тьотя Свєта урочисто дозволила користуватися
своїм WiFi, дев’ятирічна дівчинка
легко перепрограмувала його. Це була її перша перемога над цим світом. Друзі,
як що до цього вона й переймалася їх відсутністю, тепер їй стали не потрібні.
Тепер у неї був справжній, надійний, могутній друг – світова мережа. Ну й
звісно ж, перше таємне кохання, Сашко.
Танька. Перша подруга у її
житті. Дівчина, яка за два тижні зробила «палацовий переворот» у їхньому класі
– «забрала» собі Сашка й зробила Юльку рівнею собі. Це були неперевершені
почуття! Усі її комплекси: зайва вага, постійно спітнілі пахви, величезні
окуляри й вічні прищі на обличчі, вмить стали такими малесенькими, такими
нікчемними. Танька всюди брала її з собою. У кіно, до парку, до себе додому.
Майже завжди вони були у трьох: Танька, Сашко й вона. Такі собі, красуня,
красень та чудовисько. Юлька почувала себе, як у раю. Дві найдорожчих їй людини
завжди поруч! Що ще можна бажати?
Перед Новим роком її рай було знищено.
Їхньому класові було
доручено прикрасити до новорічних свят шкільну актову залу. Юлька тоді сиділа
за ялинкою, серед коробок з іграшками, й намагалася розплутати великий клубок
блискучого дощику. Як вийшло, що на той час у залі нікого не було й вони її не
помітили, важко сказати. Але вона побачила й почула усе.
Коли їхні губи розціпилися, Сашко, переводячи подих,
запитав:
- Ну, що ти вирішила?
- Сань! Я вже тобі казала, що Новий рік ми зустрічаємо
тільки у колі сім'ї. Президент привітає – виходь у двір салюти дивитися. І
Юлька вийде. Я вже їй сказала, - спокійно відповіла Танька, дивлячися у
кишенькове дзеркальце й поправляючи макіяж.
- Якого біса ти усюди тягаєш за собою це страховисько! –
вигукнув Сашко, й прикрасив речення брудною лайкою.
- Боже, як незвично чути такі слова від такого
правильного хлопчика.
- Не смійся. Вона мені слимака нагадує.
- Кого?
- Слимака. Така ж товста, огидна й тхне від неї постійно!
Брр!
- Цікаво, а ти б зміг її поцілувати? – звернулася до
хлопця Танька, хитро примруживши одне око.
У відповідь Сашко зробив вигляд, що його зараз знудить.
Дзвінкий Танькин сміх, важкою кувалдою вдарив Юльку по голові.
- А тягаю я її за собою тому, що мені не можна заводити
домашніх тваринок. У батька алергія.
З пів хвилини Сашко ошелешено дивився на дівчину.
- Тобто ти хочеш сказати, що вона для тебе…
-Так, - холодно перебила його Танька. – Вона для мене
просто домашняя тваринка. Цуцик.
- Капець, ти хвора! – вражено видихнув хлопець.
- Не хвора. Просто я завжди отримую те, що хочу.
Коли годинник відраховував першу хвилину нового року, план
помсти повністю вишикувався у її голові. Що може зацікавити таких, як Танька,
нудьгуючих діточок багатеньких батьків? Звісно ж, щось незвичне. Щось, що не
вписується в золоту рамку їх існування. Щось, що змусить полоскотати їх, залиті
грошовим смальцем, нерви. Перебравши варіанти, Юлька вирішила, що це буде гра.
«Поцілунок Слимака – шикарна назва. Хоч бери Сашка у співавтори», - посміхалася
дівчина, швидко перебираючи товстими пальцями по клавіатурі. Пів року, майже щовечора,
нашвидкуруч зробивши домашні завдання, Юлька піднімалася у квартиру сусідки.
Тиша й потужний комп, це усе, що їй було потрібно. Тьотя Свєта вже давно
передала Юльці дублікат ключів від своєї квартири, аби остання мала змогу не
переривати навчання програмуванню, коли жінка виїжджала у відрядження. Та й
квіти хтось же мусив поливати.
Вперше про DarkNet вона взнала десь
рік тому з листування двох нубів на форумі якоїсь гри. Трішечки погуглила, вивчила
питання й відклала на якусь з поличок свого мозку до кращих часів. А вони, як
виявилося, не забарилися. Встановивши спеціальний браузер, Юлька без проблем
зареєструвалася у темній мережі й почала творити. Через два вечори вона вже
милувалася своєю роботою. Сторінка гри «Поцілунок Слимака» виглядала дуже ефектно.
Немало часу було витрачено й на її заповнення. Чітко були прописані історія,
правила гри та умови реєстрації учасників. Найбільше часу зайняло оформлення й
написання відгуків нібито гравців, нібито з різних країн. Вона витратила деякий
час, аби зробити просту, але дуже ефективну прогу, що миттєво та якісно
перекладала будь який-текст з української мови на потрібну іноземну. Надалі,
через скачані з Танькиного телефону «Контакти», Юлька, витративши один вечір,
«прив’язала» до своєї сторінки, вибраних нею, майбутніх
гравців. Тепер якщо хтось, хто отримає запрошення в гру, захоче нарити про неї
інфу, то чітко потрапить на підготовлену платформу.
До кінця навчального року
усе було готово. Потрібно було починати. Юлька, для зручності керівництва грою,
сховалася на лікарняному й натиснула «Пуск».
Таньку гра зачепила навіть
більше, ніж Юлька очікувала. Ця, розбещена батьковими грошима, сучка, була у захваті.
Перше, пробне завдання – одночасне кукурікання, гавкання й хрюкання на іспиті з
математики учнями трьох дев'ятих класів, серед гравців мало ефект вибуху
ядерної бомби. Юлька навіть трохи злякалася й не надовго притихла,
перетравлюючи результати. Але почалися канікули й «гравці» почали розїжджатися
на відпочинок. Аби підігріти своїх «піддослідних», вона, чисто по приколу,
відправила Шумахера у «Сільпо». Гарно вийшло. Повідомлення Таньки про те, що з
ним сталося й чим усе закінчилося, Юльку дуже насмішило. «Гімна тобі, а не
закордонний відпочинок», - думала вона, весело підмітаючи коридор. А от інформація
про те, що через тиждень Танька вирушає до Іспанії, її схвилювала. Треба було
прискоритися, й увечері Танька отримала завдання від «Лівої руки» щодо
покарання бабки-живодерки.
Тупа дурепа впоралася
блискуче. Юлька це бачила на власні очі. Рано уранці вона визвалася збігати за
молоком, чим дуже здивувала бабусю. Прийшовши трохи раніше, Юлька піднялася
двома поверхами вище, й почала спостереження. Коли стара вийшла з квартири й
почвалала униз, поміж поверхами на неї налетіло щось страшне, сумне та невеселе.
Істота верескливим голосом дико заволала: «Я за тобою, стара стерво!», й розчепіривши
руки, пішла на стареньку. Пенсіонерці у її віці більшого було й не треба. Бабка
впала, схопившись за серце. Відео вийшло класне. І Танькине збуджене обличчя,
коли вона зняла маску, виходячи з під'їзду, теж. Юлька була задоволена. Шкода,
звичайно, Сашкову бабусю, та то таке, «припустимі втрати», як кажуть на війні.
Два дні, до середи, Юлька
вагалася. Чи робити наступний крок? Чи піде Танька на таке? Та вирішивши, що
треба ловити її на драйві після нападу на бабцю, Юлька надіслала подрузі
наступне завдання «Правої руки». Те, що відбувалося того вечора у Танькіній
кімнаті, вона спостерігала на моніторі сусідки, підключившися до Танькиного
ноута. Ця недалека курка ніколи не вимикала свій наворочений девайс. А на зелений
вогник відеокамери взагалі ніколи не звертала уваги. Секс був так собі. Юльку не
вразило. У кіно це виглядає значно краще. Закінчив запис, вона повернулася
додому, у ліжко. Завтра буде важкий день.
Те, як вона зіграла роль ошелешеної
подруги з ранку четверга, Юльці сподобалося. Сидіти з відкритим ротом дико
витріщаючи очі й ойкати щохвилини – то було смішно. Та час збігав, і коли
Танька нарешті побігла, Юлька почала заключну фазу гри. Увечері Сашко отримав
від «Правої руки» наступне завдання: завтра, об 20.00, влаштувати романтичний
вечір для коханої дівчини на даху свого будинку. Гра увійшла у фінальну стадію.
За десять хвилин до
встановленого часу, Юлька, з морозивом в одній руці й телефоном у другій,
розмістилася на дитячому майданчику поряд з молодими матусями, що вигулювали у
цей час своїх кривоногих нащадків. Куплена ще взимку, й за день до цього, у
терміновому режимі, встановлена на даху Сашкового будинку, міні камера,
передавала доволі не погану картинку на екран старенького Юлькиного смартфону.
Хлопець вже був там й стурбовано поглядав на годинника. «Нервує, – посміхнулася
Юлька, дивлячися на колишню любов свого життя. – Біжить твоя коза. Зустрічай». У
цей час Танька влетіла у під'їзд.
Поцілунки,
обнімашки, шампанське, тістечка з кремом. «Та ти, Сашуня, ще той спокусник, – звернулася до екрана Юлька, –
але
вибач, я змушена перервати вашу любовну зустріч. Давай тепер подивимося на ваші
сімейні розборки». Юлька покопирсалася у телефоні й через секунду відеофайл з
нападом на бабусю полетів на телефон Сашка.
Слимак здійснив свій перший поцілунок.
Телефон Сашка бренькнув,
отримавши повідомлення. Хлопець неохоче виплутався з Танькіних обіймів й
переглянув сповіщення. Юлька завмерла в захваті від того, що сталося далі.
Сашко відсахнувся від «своєї любові», як від скаженої собаки. Танька, зрозумів,
що щось сталося, але не знаючи що, полізла до хлопця зі своїми обіймами й
дурними запитаннями. Сашко, зі слізьми на очах простягнув дівчині свого
телефона. Не закінчивши перегляд, Танька відкинула його у бік, й з переляканим
обличчям почала задкувати. Як же він кричав! «Мексиканські пристрасті
відпочивають, — Юлька
заворожено дивилася на екран.- Шкода, що без звуку. Зайвих вух навколо
забагато. Та нічого, вдома передивлюся. А тепер трохи бензінчику хлюпнемо у ваше
багаття, любі друзі». Наступне відео, з сексом дорогенької доці, нібито з
телефону Сашка, полетіло на телефон Танькіного тата. Додала повідомлення: «Завтра
це буде на Youtube». Слимак здійснив свій другий поцілунок.
Коли Танька перечепилася
через огорожу й впала з даху, Юлька не встигла помітити. Відправляючи
повідомлення, вона краєм ока побачила, як зверху, поміж дерев, пролетіло щось
яскраве й з глухим звуком гепнулося на асфальт. Майже одразу тихий вечір
розірвали крики перехожих. У цей час з Танькіного під'їзду вилетів її
оскаженілий батько. З Сашком, що вибіг у цей час на вулицю, вони зіткнулися
чітко біля скривавленого, переламаного падінням, тіла. Ну а далі сталося, що
сталося. Юлька усе ретельно зафільмувала.
«Game over, - урочисто вимовила Юлька, переглянувши відео. – Завтра
виставлю на продаж у DarkNet. Цікаво, скільки збоченці за це заплатять? Блін!
Камеру з даху треба не забути забрати». Вимкнувши комп'ютера й поливши квіти,
Юлька повернулася до своєї кімнати. Схопивши зі столу «Аркан вовків», читання
якого не надовго було припинено поточними справами, Юлька зручно вляглася на
диван. «Так, ну давайте з'ясуймо, куди той балабол Савка вляпався», - мовила дівчина, відкриваючи книгу.
Немає коментарів:
Дописати коментар